![]() | ![]() | ![]() |
| |||||||
ВСЁ ДЛЯ САДА, ОГОРОДА:
САЖЕНЦЫ. ФОТО. ЦЕНЫ:
АГРОТЕХНИКА:
|
можно заказать саженцы согласно нашему прайсу
Более подробно агротехника выращивания абрикоса описана в книге «Умный садовод», здесь приведены только основные сведения. Для выращивания абрикоса пригодны все достаточно плодородные почвы, кроме выраженно щелочных и сильно кислых, но на глинистых грунтах он растет хуже, чем на легких. Абрикос в большинстве регионов желательно размещать ближе к постройкам, чтобы он получал от них дополнительное тепло. Размножать абрикос можно как с помощью семян, так и прививкой. При семенном размножении абрикос в основном сохраняет свои хозяйственно-ценные признаки, но плоды обычно получаются более мелкими. В среднем одному дереву необходима площадь 4 х Уход за взрослым абрикосом в подходящих для него климатических условиях минимален: ствол дерева надо периодически белить, начиная со второго года после посадки абрикос желательно подкармливать, прочие агротехнические мероприятия проводятся по мере необходимости. Абрикос на редкость засухоустойчив, поливать его надо лишь в случае длительной засухи.
В северных районах культивирования абрикоса его кроне обычно придают разреженно-ярусную форму, в южных — чашевидную или полуплоскую. Остальные обрезки проводятся по фазам жизненного цикла и по мере необходимости. Особую опасность из болезней для абрикоса представляют цитоспороз и вертициллез. В многосортных насаждениях урожайность всегда выше, чем в односортных. Абрикос принадлежит к семейству розоцветных. Абрикос — растение южных широт, его родиной считается Тянь-Шань. Впервые это замечательное плодовое дерево начали культивировать еще за 2 тысячи лет до нашей эры. В Европе оно распространилось лишь начиная с XIX века.
Набольшее распространение во всем мире получил абрикос обыкновенный. К этому виду относится большинство известных нам сортов. Любопытно, что полностью из дикой природы он не исчез, хотя между культурными и дикорастущими его разновидностями существует большая разница. В частности, это касается размера плодов — если у культурных сортов масса плода может достигать Кроме абрикоса обыкновенного, крупноплодные культурные формы имеет вид абрикос маньчжурский. В Китае и Японии есть своя отдельная плодовая культура — абрикос ансу, а в Китае же и Корее — абрикос муме, используемый в пищу скорее как овощ — в соленом и маринованном виде. Иногда к абрикосам относят так называемый черный абрикос (гибрид абрикоса и алычи), но он заслуживает отдельного рассмотрения. Абрикос — дерево до Основной урожай плодов образуется на побегах продолжения. Цветки у абрикоса розовые или (реже) белые, довольно ароматные и обоеполые. Абрикос, в зависимости от сорта, может быть как самоопыляемым, так и самобесплодным, то есть неспособным завязывать плоды от опыления собственной пыльцой, а значит, требующим опылителя другого сорта. Большинство сортов абрикоса самоплодны. Плод — костянка шаровидная или сплюснутая с боков, с крепкой косточкой и плотной мякотью.
Абрикос — типично южная культура, северная граница его промышленного культивирования проходит по линии Харьков — Ростов-на-Дону и оттуда — к среднеазиатским республикам, однако в частных садах абрикосы выращиваются (хоть и в небольшом количестве) вплоть до южных границ Московской области. Единственным недостатком абрикоса как культуры можно признать его низкую морозостойкость, зато в регионах, подходящих абрикосу по климату, большого и сложного ухода эта культура не требует, поэтому его выращивание сосредоточено главным образом в южных областях СНГ, а в Украине — в ее южных районах. Зато он почти нетребователен ко многим другим факторам, в частности к качеству почвы. При этом главным препятствием для культивирования абрикоса в холодных краях служит не столько сам зимний холод, сколько перепады весенних температур, убивающие распустившиеся цветки. Цветки повреждаются, а плодоношение отсутствует, если во время цветения температуры хотя бы кратковременно снижались до -4 °С. Абрикос превосходит многие культуры в скорости созревания плодов и раннего весеннего цветения, из-за чего урожаи его плодов не бывают стабильными даже на юге — слишком часто завязи гибнут от весенних заморозков. Не случайно показателем зимостойкости сортов абрикоса служит в первую очередь длительность его зимнего периода покоя: чем позже дерево «проснется после спячки», тем меньше вероятность, что чередование заморозков и оттепелей погубит урожай. Продолжительность цветения у абрикосов неодинакова (в среднем оно продолжается 5—9 дней), поскольку зависит от сорта, вида, а также погодных условий. Тем не менее избыток тепла тоже не идет абрикосу во благо — в особо жарких районах есть риск, что он получит солнечные ожоги коры. В таких случаях для защиты рекомендуется белить стволы. Жизнеописание абрикоса Селекция, агротехника, защита… В Украине абрикос растет везде — и в промышленных садах, и на любительских участках, и просто вдоль дорог. Весной он украшает сады нежными душистыми цветами, летом приносит золотистые сладчайшие плоды, которые любят все, от мала до велика. Люди уже не одно столетие выращивают эту культуру, плоды абрикоса давно вошли в наше меню, их вкус знаком и привычен каждому. Но все ли мы знаем об этой культуре, простой и прекрасной, как сама жизнь…
Ирина КУДРЕНКО,
АБРИКОС Абрикос —стародавня, південна культура. Батьківщина — Північно-Східна Азія. Спогади про нього у КитаТ сягають за 2000 років до н. є. В подальшому розповсюдився в країнах Середньої Азії, пізніше на Кавказі. В Європу перенесений до початку н. є. через Грецію і Італію. У XIV столітті став відомим в Англії, звідки в XVII столітті завезений до США. В Україні культура більш поширена в Криму, районах Дніпропетровська, Одеси, Херсона, Мелітополя. Місцева назва «жердель» походить від персидського «зард-&пю», що в перекладі означає «жовта слива». Плоди абрикоса відзначаються високою цукристістю (16— 20%), містять у собі органічні кислоти (0,32—2,63%), пектинові речовини (0,55—1,08%), розмаїття вітамінів: А (каротин), В, (тіамін), В2 (рибофлавін), РР (нікотинова кислота), С (аскорбінова кислота). Багаті калієм, кальцієм, магнієм, фосфором, залізом, кремнієм. У сушні (урюк, курага) високий процент цукрів (53—-55%), клітковини (3,2—3,5%), органічних кислот (1,5—2%), калію (1,72—1,78%), заліза (0,012%), каротину (3,5 мг/100 г продукту). Сушені плоди висококалорійні. Зольні елементи в плодах сприяють підтриманню кислотно-лужного балансу в організмі людини, нагромадженню гемоглобіну, отже, їх рекомендують при недокрів'ї. Курагу, урюк вживають при захворюваннях серцевого м'яза (міокардіодистрофії, після інфаркту міокарда, стенокардії та ін.), при гіпертонічній хворобі, яка супроводжується ожирінням; курагу призначають у розвантажувальні дні. Горці, які систематично вживають абрикосовий сік, відзначаються міцним здоров'ям, довголіттям. Отже, плоди абрикоса відносимо до тих, що мають високі біологічно активні якості (споживання їх сприяє підтриманню доброго здоров'я, запобігає певним захворюванням). Абрикос рано входить у пору плодоношення (на третій-четвер-тий рік після садіння), урожайність— 80—150 кг з дерева, в За-кавказ'ї і Середній Азії — 300— 700, тривалість життя дерева — 60—80 років. В умовах Лісостепу — культура малопоширена. Працівниками Цей-трального ботанічного саду Національної Академії наук України виведені нові сорти для Лісостепу України. Відібраний сіянець Кащеика М9 16. Відібраний з місцевих форм (жерделів). Дерева сильнорослі, зимостійкі. Плоди округлі, середні, масою 20—25 г. Достигають наприкінці липня. Сорт урожайний — 100—200 кг з дерева. Відібраний сіянець Кащеика № 84. Відібраний з кращих місцевих форм. Плоди середні, масою 25—30 г, достигають наприкінці липня — на початку серпня. Морозостійкість висока. Сорт урожайний. Пам'яті Кащеика (74). Виведений з насіння південного походження. Дерево середньої сили росту з підвищеною зимостійкістю. Плоди округло-овальні, трохи сплюснуті з боків, великі, масою40—50 г, жовті, з незначним рум'янцем в основі плода. М'якуш жовтий, соковитий, легко відокремлюється від кісточки, дегустаційна оцінка 5 балів. Плоди дозрівають у другій половині липня. Наслсднік Краснощокого (Великий ранній X Краснощокий). Дерева середньої сили росту, середньої зимостійкості. Плоди крупні, масою 40—50 г, округло-конічні, з оранжевим рум'янцем. М'якуш жовто-оранжевий, середньої щільності, високих смакових якостей, містить цукрів 8,5—10,1 %, кислоти 1,3—4,1. Кісточка добре відокремлюється від м'якуша. Плоди дозрівають рано (третя декада липня — початок серпня). Ботсадівський (4) (Кащенко 84ХЛитовченко). Дерева середньої сили росту. Плоди середні і великі, 40—60 г, округлі, сплющені з боків, жовті, з розмитим рум'янцем. М'якуш оранжевий, ніжний, соковитий, солодкий, високих смакових якостей, дегустаційна оцінка 4,5—5 балів. Час достигання — друга половина липня. Київський консервний (Кащенко 84ХЮвїлейний). Дерево середньої сили росту з розлогою, густою кроною. Плоди середні, масою 25—ЗО г, округлі, жовтого Без ярусна лідерна крона абрикоса. забарвлення з розмитим рум'янцем. М'якуш ніжний, соковитий, високих смакових якостей, містить 10—14% цукрів, кислоти 1,27. Кісточка середня, легко відокремлюється від м'якуша, насінина без гіркості, їстівна. Час достигання — перша половина серпня. Плодоносить рясно. Сорт відзначається смачними плодами, підвищеною цукристістю, оптимальною величиною плодів для консервування, високоурожайний, відібраний для консервної промисловості. В Інституті садівництва УААН виведені нові сорти абрикоса: Поліський крупноплідний, Київський ароматний, Дарунок Малахо-вої та Інші, рекомендовані для вирощування в Лісостепу і Поліссі України. Жерделі (морелі). Напівкультур-ні сіянці місцевих форм абрикоса. В присадибних садах придніпровських сіл — Халеп'я, Витачів, Стайки та інших Київської області — розмножуються самосівом. Плоди дрібні і середні, масою 20—25 г, різного часу дозрівання (ранні, середні і пізні), добрі. Місцеві жителі вживають свіжими, сушать, консервують. Дерева підвищеної зимостійкості, посухостійкості, плодоносять рясно. Кращі форми варті того, щоб їх вирощували в любительських садах. Абрикос — теплолюбна, посухо-витривала культура, за зимостійкістю стійкіша, ніж персик. Світлолюбна, тому для неї підходять ділянки південної і південно-західної експозицій. Крони дерев мають бути добре освітленими протягом усього світлового дня. Це добре позначається на процесі асиміляції, ростові та плодоношенні. Що необхідно взяти до уваги, визначаючи площі живлення під час садіння? Загущення дерев, гілок у кроні спричинює швидке оголення основних гілок і відмирання дрібних обростаючих утворень. Абрикос росте на різних грунтах, крім важких і заболочених. Вибагливий до аерації грунту. Тому під нього треба відводити пухкі, легкі, кам'янисті і лужні, добре дреновані грунти, і він добре ростиме, даватиме високі врожаї. Дерева краще розвиваються в нижній і середній частині схилу. Коренева система плодоносних дерев зосереджена на глибині 60—120 см. Умови для вирощування абрикоса такі ж, як і для інших кісточкових. Проте є певні особливості. Під абрикос обирають ділянку на легких супіщаних і середньосуглинко-вих, добре дренованих грунтах з глибоким заляганням підґрунтових вод. Площа живлення з урахуванням оптимального освітлення 7X4 — 5,5; 8X6 м. Перед переко-пуванням на квадратний метр площі вносять п'ять-шість кілограмів гною або перегною, 100—150 г суперфосфату і ЗО—35 г калійної солі або 25—30 г хлористого калію. В ями розміром 80—70 см дають 8—10 кг перегною. Найкращий час садіння — весна. Перед садінням вирізують ушкоджене коріння. Підсушені саджанці замочують протягом доби-двох. Посадивши, їх обрізують і поливають (троє-четверо відер на рослину). Протягом весни і на початку літа поливать ще двічі-тричі. Пристовбурні круги бажано мульчувати. Щоб мати розріджено-ярусну форму крони, однорічні нерозга-лужені саджанці укорочують на висоті Крона — кущ — має три-чотири основні гілки (стовбури) з нижньої частини рослини; центрального провідника не має. Формуванням забезпечується добре сонячне освітлення всередині і зовні куща. Весною при садінні однорічні саджанці коротко обрізують — на ЗО—40 см. Наступного року з нижньої частини рослини вибирають три-чотири пагони, в подальшому, обрізуючи, формують з них шість-вісім гілок. Центральний провідник вирізують. Абрикос, особливо розріджено-ярусної форми, посилено росте, дерева перетворюються насильно-рослих гігантів. Отже, утруднюється догляд і збирання врожаю. Тому при досягненні молодими деревами 3,5—4 м висоти їх понижують, видаливши центральний і бічні пагони подовження. Основна хвороба абрикоса — дірчаста плямистість, клястероспо-ріоз. Гриб ушкоджує всі надземні органи рослини — ростові і квіткові бруньки, квітки/ зав'язь, плоди, листя, пагони і гілки. Тому до розкриття бруньок дерева обприскують тривідсотковою бордоською рідиною, а після цвітіння через 10—12 днів — одновідсотковою. Восени після листопаду обприскують тривідсотковою бордоською рідиною. Ушкоджені пагони обрізують і спалюють. І.М. ШАЙТАН, кандидат біологічних наук. Л.М. ЧУПРИНА, науковий працівник. І.К. КУДРЕНКО, кандидат біологічних наук. Центральний ботанічний сад ім. М. М. Гришка. Національно? Академії наук України. . | ||||||